… ВІН ЖИВ УКРАЇНОЮ І БОРОВСЯ ЗА НЕЇ, у світлу пам`ять проф. д-ра Івана Гвозди

Автор: Микола Дупляк, перший секретар СФЛ, багаторічний співпрацівник д-ра І. Гвозди

У цьому несправедливому світі є лише один справедливий закон для всіх людей: — усі мусять померти. Ніхто не знає однак, коли саме. У неділю, 5-го червня 2016 року, в Сиракузах перестало битися серце одного з найактивніших представників післявоєнної патріотичної еміґрації. Після довшої недуги на 90-му році працьовитого життя помер проф. д-р Іван Гвозда – заслужений громадянин, громадський та політичний діяч і науковець, педагог, патріот, добрий чоловік для дружини та батько для своїх дітей і дідусь для внуків.

Св.п. Іван Гвозда народився 20-го лютого 1927 року в с. Височани Сяніцького повіту на Лемківщині у свідомій сім`ї Василя і Марії Гвоздів. У вирі Другої світової війни неповнолітнім опинився в австрійському таборі втікачів, а відтак у Баварії. До 1947 року вчився у таборах Траунштайн і Деллінґен, а відтак поступив на факультет права Українського Вільного Університету в Мюнхені. 1950-го року еміґрував до США, де вже раніше виїхали його сестра Настя і шваґер Василь Майкович. Під час Корейської війни служив в американському летунстві.

В роках 1954-1958 Іван Гвозда студіював дипломатію і міжнародне право на Сиракузькому Університеті, в якому здобув науковий ступінь бакалавра, а згодом – ступінь маґістра. Докторські студії продовжував у цьому ж університеті в ділянці політичних наук, а завершив їх в УВУ 1968 року. На той час у Сиракузькому Університеті активно діяли українські студенти, об’єднані в Союзі Українських Студентів Америки (СУСТА). Св.п. І. Гвозда допомагав їм у потребі, в тому числі й авторові цієї статті, бо з власного досвіду знав, що простеляти собі шлях до науки і знання в американських школах не всім було легко. Безперечно, він тужив за батьками та рідними, що залишилися на рідній землі. 1957 р. одружився з панною Валентиною Диловською — вчителькою французької та російської мов. Дуже хотів мати свою сім`ю та виховати дітей в українському дусі, — дати їм те, що найважливіше — рідну мову, християнські вартості, знання про Україну та любов до Батьківщини своїх батьків і, очевидно, вищу освіту. Діти Ліда й Іван виправдали сподівання батьків. Вони закінчили Школу Українознавства ім. Лесі Українки в Сиракузах, побували на пластових таборах, здобули вищу освіту, створили власні українські родини. Покійний дуже радів своїми внуками-пластунами — Васильком, Захаром, Миколою та Адріяною, а особливо тоді, як вони кінчали навчання у Школі Українознавства, як гарно танцювали на забавах і концертах. Св.п. д-р Іван Гвозда дбав не лише про своїх дітей та внуків. Як добрий педагог, він ніколи не забував гасла “Бог і Україна” та виховував українську молодь на основах християнської моралі та справжнього патріотизму. Крім того, підтримував Т-во “Рідна Школа”, a згодом став дорадником (інспектором) Шкільної Ради УККА в Сиракузах.

Д-р Іван Гвозда працював викладачем політичних наук та історії у вищих школах Нью-Йорку – в Онеонта і Кортленд, а найдовше в Комюніті Коледжі в Обурн. Саме тут 1969 р. одержав звання повного професора політичних наук. Упродовж багатьох років був директором Моделю Організації Об`єднаних Націй в його коледжі та членом правління Всеамериканського Моделю ООН, членом різних американських професійних організацій тощо. Втішався популярністю та пошаною студентів. За свою працю одержував різні признання та нагороди.

Покійний все був дуже активним провідним членом української спільноти, а особливо на терені української сиракузької громади. Як пластун і член Куреня “Хрестоносці”, очолював Станицю Пласту в Сиракузах. Крім того, був засновником Осередку Спілки Української Молоді Америки (СУМА) в цьому місті та його першим головою. Як активний член Українського Народного Союзу, був головою Округи УНС на своєму терені. Упродовж багатьох років очолював Відділ Українського Конґресового Комітету Америки (УККА), був головою Ради Директорів Української Кредитової Спілки, очолював громадські комітети відзначення 50-ліття Голодомору в Україні в 1932-1933 роках і відзначення 200-ої річниці США та інші.

Як вірний та гордий син Лемківської Землі, св. п. д-р Гвозда дуже радів відновленням державної незалежности й самостійности України, але ніколи не забував про свої обов`язки супроти Лемківщини та лемків, яких поляки депортували з рідної землі на польські понімецькі території порядком злочинної військової операції “Вісла” 1947 року. Він приєднався до праці в Організації Оборони Лемківщини, а на ХІІ З`їзді ООЛ в Нью-Йорку 1969 р. його обрано головою Крайової Управи ООЛ. Новий голова поставив перед організацією амбітні завдання, які бажав здійснити для добра спільної справи. Він бо створив видавничо-наукову референтуру і очолив її та робив необхідні заходи в напрямі оформлення лемківського дослідчого відділу в українському Гарварді; був співзасновником Фундації Дослідження Лемківщини, підтримував ідею заснування Українського Лемківського Музею та помагав у його створенні тощо.

Д-р Іван Гвозда був ініціятором створення Світової Федерації Лемків та об`єднання в ній лемків різних політичних напрямків у вільному світі. Як перший голова СФЛ, заснованої 1973 року, він розгорнув велику суспільно-політичну працю з метою винести справу зруйнованої Лемківщини (та всього Закерзоння) на міжнародну арену. Завдяки його ініціятиві рішено, замість місячника “Лемківські Вісті”, що виходив у Торонто, публікувати в Кліфтоні, Н.Дж. квартальник “Лемківщина”, а замісиь “Лемківських Календарів” – альманахів, рішено видавати наукові лемківські річники – “Аннали СФЛ” (згодом “Аннали Лемківщини”).

Покійний І. Гвозда був редактором п’яти томів “Анналів”. Крім того, 1978 р. зредаґував альбомне подарункове видання “Дерев’яна архітектура українських Карпат”. Свої статті, а їх нараховують біля 120, друкував в українській та американській пресі. На терені громади часто доповідав з нагоди різних національних свят.

Д-р Іван Гвозда був автором петиції до Генеральної Асамблеї ООН з нагоди 25-ліття цієї організації. У петиції з’ясовано незавидну долю Лемківщини та лемків на польському засланні, які домагаються виправлення заподіяної їм кривди. Петицію підписало вісім тисяч осіб.

Крім того, д-р І. Гвозда був автором багатьох документів, до державних інституцій США в обороні своїх земляків і з’єднував прихильників лемківській справі в уряді США. З тою метою 17 січня 1977 р. очолив делегацію СФЛ до Державного Департаменту США та до Посольства Польщі у Вашинґтоні. Меморандум СФЛ передано Посольству Польщі. Завдяки зусиллям голови СФЛ, проф. д-ра І. Гвозди, про лемківську проблему написано в Конґресовому Рекорді (Congressional Record, Vol. 123, № 27, Feb. 17, 1977), а лемківська проблематика стала предметом обговорення на міжнародних рівнях.

Д-р Іван Гвозда – член Української Вільної Академії Наук (УВАН) і Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка в Америці (НТШ-А). Він був гордий зі свого українського роду; ніколи не цурався свого лемківського походження; був людиною повноцінною і не любив проявів почуття меншевартости. У своєму житті та професійній праці все дбав про добро України та добре ім’я українця, про добро своєї УГКЦеркви тощо.

Подібно як усі його сучасники, д-р І. Гвозда дуже радів з приводу відновлення державної незалежности України, за волю якої він боровся своїм словом і ділом. Одначе, він був дуже невдоволений з приводу зміни назви Світової Федерації Лемків на Світову Федерацію Українських Лемківських Об’єднань і до кінця життя журився дальшим майбутнім заснованої ним організації.

Панахиду у похоронному домі Мацко-Васало відслужив о. парох Михайло Досяк. Добрим прощальним словом Покійного прощали Світлана Біґґс – дир. Школи Українознавства ім. Лесі Українки, Діді Бутенко від Пласту, Микола Дупляк від родини та Марко Гованський — голова Крайової Управи ООЛ, від очолюваної ним організації. Окремо про Покійного говорили також Його діти Ліда й Іван. Похоронний обряд довершив о. Володимир Пісьо у церкві св. Івана Хрестителя, а відтак на парафіяльному цвинтарі. Добрим словом біля могили Покійного згадав також голова Відділу УККА інж. Орест Грицик.

Немов відчуваючи бажання Діда, вдячні внуки зворушливо заспівали над його могилою популярну лемківську пісню “Ой верше мій, верше”. Нехай же американська земля буде йому легкою та нехай присниться йому вільна з Україною Лемківщина.

Вічна Йому пам`ять!

Св. п. проф. д-р Іван Гвозда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *