Голова Союзу русинів-українців Сербії Богдан Віславський про діяльність і перспективи Союзу та СФУЛО

Історія переселення русинів на територію нинішньої Воєводини, а в часи Австро-Угорщини – землі Дольного краю (Delvidek – по-мадярськи), пов’язана з подіями в центральній Європі ХVI, ХVII і ХVIII століть. У ХVI столітті угорські війська зазнали тяжкої поразки у битві біля Мохачу від Оттоманської імперії, і турки заволоділи великою частиною Паннонської рівнини. Ті краї залишалися під їх владою до підписання Карловацького миру (1699 рік) і Почаревацького миру (1718 рік).

Після відступу турків територія Воєводини була слабо населеною, вважається, що тут проживало біля 10 000 мешканців. Тому Австро-Угорська імперія організувала заселення того краю, поселяючи тут сербів, хорватів, німців, мадярів, словаків та ін. Перші русини офіційно зазначені були в місті Кула 1746 року, що вважається початком переселення.

Перша організована група прибула до Руського Керестура в 1751 році на підставі контракту, підписаного з адміністратором коморських маєтків Габсбурзької імперії Францом Йосифом де Редлем. Ця група прийшла з Мукачівської єпархії, нині Закарпатської області України. З переселенням до Руського Керестуру приходить і церковне життя: греко-католицька церква починає діяти у 1751 році. Водночас організовується і навчання дітей: школа починає працювати з 1753 року. Перші священики і вчителі прибули зі старого краю.

Друга організована група прийшла до міста Коцура у 1763 і 1765 роках з північної Угорщини (Мучонь, Мішкольці) і з теперішньої східної Словаччини (Пряшівщина). В Коцурі також було організоване релігійне життя і навчання дітей.

До І світової війни до Воєводини прибували також невеликі групи русинських переселенців, частіше дротарі, найманці на польських роботах, торговці деревом чи сіллю та ін. Вони посувалися, заселяючи все дальші села в напрямі до Дюрдєва, до Славонії (нині Республіка Хорватія).

Після захоплення Боснії і Герцоговини Австро-Угорською імперією 1878 року починається заселення цих земель українцями (які на час переселення називали себе русинами) з Тернопільської, Львівської і Закарпатської областей. Вони заселяються до Прнявора, Дервенту, Козарця, Дубрави, Хорвачанів і т.д. Після ІІ світової війни коло 5 000 осіб переселяється до Воєводини задля кращих умов життя. Нині вони живуть в Кулі, Вербасі, Інджії, Сримській Митровиці, Латярці і т. д.

Невеликі групи з території теперішньої південної Польщі (Лемківщина) доселяються у ХIХ столітті до Бикич-долу (Сербія) і до Липовлян (Хорватія). Жителі Бикич-долу нині звуть себе русинами, а Липовлян – українцями.

У місцях, де мешкають вихідці русинської/української народності, є греко-католицькі парафії, а також і громадські спільноти, як ансамблі пісні і танцю, жіночі громади і ін. На радіо й телебаченні Нового Саду ведуться щоденні передачі по-русинськи і по-українськи. Русинською мовою виходять щотижневі новини «Руске слово», а українською – «Рідне слово». Русинською мовою друкується «Заградка», «Мак», квартальник «Шветлосц» та ін. У Руському Керестурі, Коцурі і Дюрдьові діють русинські класи у основних школах. В місцях, де живуть українці, запроваджено при основних школах позапрограмне викладання материнської мови. В Руському Керестурі існує гімназія з русинською мовою викладання, а в Новосадському університеті – кафедра русинської мови і літератури. У Бєлграді на філологічному факультеті існує група української мови при кафедрі славістики.

Ідея про заснування організації, яка би займалася культурно-просвітницькими питаннями русинів і українців, виникла у шістдесятих роках ХХ століття. У інтелектуальних колах побачили, що культурне і освітнє життя стагнує, а подекуди і завмирає. Тому і з’явилася ініціатива про створення організації, яка би займалася цими проблемами. Завдяки цьому в 1968 році був заснований Союз русинів і українців Хорватії. Після тривалих переговорів з державними інституціями 12 травня 1990 року в Новому Саді відбулися засновницькі збори Союзу русинів і українців Югославії, а головою був обраний др. Юліян Тамаш. На засновницьких зборах були присутні представники громад з Сербії, Хорватії, Боснії і Герцоговини. На жаль, невдовзі стався розпад Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (СФРЮ) і зі складу Союзу вийшли організації з Хорватії, Боснії та Герцоговини. Але коректні відносини з ними підтримуються. У Сербії організація змінює назву на Союз русинів-українців Сербії.

Серед перших акцій Союзу було надання допомоги русинам/українцям на території Югославії, де відбувалися етнічні конфлікти і військові операції. Із настанням миру Союз стає провідником співробітництва між русинами/лемками/українцями як на території колишньої Югославії, так і з організаціями у Словаччині, Польщі, Україні, і т.д. Представництво перед державними органами в області мови і письма, інформування, культури і освіти переходить до Русинської національної ради і Української національної ради, які були створені на основі Закону про національні ради національних меншин Республіки Сербії.

Серед громадських організацій на території Республіки Сербії активним є Товариство української мови, літератури і культури «Просвіта» з Нового Саду, яке об’єднує тільки українських переселенців з Боснії і Герцоговини, але без русинів/українців і русинів. Активною є і «Руска матка» з Руського Керестура, також без русинів/українців і українців, яка не визнає української ідентичності русинів.

Перші контакти з представниками СФУЛО відбулися ще у 2003 році в Новому Саді та в Києві, коли проходило й засідання Президії. З того часу почалися систематичні зустрічі та засідання, в основному на Лемківській ватрі у Ждині та на фестивалі у Свиднику. Два засідання проходили також і в Республіці Сербії у 2003-му і 2009-му роках. Зокрема важливе засідання відбулося в Руському Керестурі в 2009 році, на якому всі члени виразно підтвердили свою національну (українську) ідентичність.

Завдяки СФУЛО покращилася і піднеслася на вищий рівень взаємна співпраця по обміну програмами наших аматорських колективів, виставками, презентаціями літературної та наукової творчості. Щоб впевнено рухатися вперед, необхідно забезпечити стабільні і достатні джерела фінансування СФУЛО, а також шляхом кращої організації діяльності переходити від аматорського до професійного рівня роботи.

У Республіці Сербії Союз має добру перспективу, бо об’єднує велику кількість інтелектуальної русинсько/української еліти. При цьому великої шкоди в організації акцій завдає поділ на три напрями, де кожен працює на себе і на свої інтереси, бо кожен напрям має свій окремий погляд на етнічний статус русинів/українців як у Сербії, так і взагалі. В майбутньому для підняття діяльності на вищий рівень і покращення загального становища може вплинути тільки українська політика і дипломатія, і сподіваємося, що в найближчому часі так і станеться.
Богдан Віславський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *