РЕЗОЛЮЦІЯ круглого столу «Вигнані з Батьківщини: відновлення національної пам’яті про злочин тотального виселення українців-автохтонів з історичних земель. До 75-річчя початку насильного виселення українців Закерзоння»
Ми, учасники круглого столу «Вигнані з Батьківщини», всебічно обговоривши питання насильницького виселення української людності з території Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, вважаємо:
- насильство, вчинене властями СССР/УССР та совєтизованої Польщі проти українського населення Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Південного Підляшшя відповідає «широкому» визначенню геноциду, як акту, спрямованого на «знищення найістотніших життєвих підвалин існування» окремої людської групи, руйнування її соціальної структури, депопуляції, ліквідації культурних надбань тощо;
- цей акт геноцидного характеру був спрямований на вирішення низки важливих геополітичних і тактичних завдань совєцького режиму (перетворення нового державного кордону між совєтизованою Польщею та СССР на етнічний кордон між поляками й українцями; карт-бланш для маріонеткового польського уряду на насильство над українцями як спосіб їхньої легітимізації в очах польського суспільства; демонстрація західному світові видимої «самостійності» люблінського та київського «урядів», які самостійно домовилися про «евакуацію» населення; створення етнічно однорідного суспільства в повоєнній Польщі тощо);
- совєцький режим не захищав жодних національних прав українців у міжвоєнній Польщі, а з моменту початку Другої світової війни лише «прикривався» інтересами українського населення під час агресії 1939 р. чи на перемовинах щодо майбутнього кордону СССР з Польщею в 1943-1945 рр. Яскравим свідченням інструменталізації «українського питання» з боку Кремля стало ігнорування ним етнічних та історичних реалій під час проведення кордону між совєтизованою Польщею та УССР, внаслідок чого стародавні українські міста Холм, Перемишль, Сянок, Грубешів і суцільний масив заселених українцями земель опинився з польського боку нового кордону, що завершилося ганебним насильницьким переселенням автохтонного українського населення;
- незважаючи на те, що совєцька влада обіцяла надати «евакуйованим» компенсації за втрачене майно, усі ці «компенсації» завершилися залученням насильно переміщених осіб до роботи в колгоспах із відповідним «усуспільненням» їхньої власності;
- українська релігійна, історична і культурна спадщина на території сучасної Польської держави перебуває в цілковитому занепаді та руїні, а для її відновлення практично нічого не зроблено.
Зважаючи на написане вище, ми, учасники круглого столу, вважаємо за доцільне клопотати перед найвищою владою України про таке:
- визнати насильницьке переселення українців Польщі до УССР, проведене відповідно до угоди від 09.09.1944 р., актом геноциду українського населення Закерзоння;
- прийняти закон про визнання тотального примусового виселення українців-автохтонів Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини з їх одвічних земель у 1944-1951 роках – депортацією, а депортованих – жертвами політичних репресій комуністичних тоталітарних режимів СРСР і Польщі.
- започаткувати державну програму відшкодування виселеним українцям і їхнім нащадкам втраченої українським населенням під час переселенської акції власності (виходячи із сучасної ринкової вартості землі та нерухомості в Польщі), моральних і матеріальних втрат;
- створити державну програму відродження та збереження культурної спадщини найзахідніших етнографічних груп українського народу, зокрема лемків, поставлених на межу знищення внаслідок депортації;
- започаткувати державну програму відновлення українських культових споруд, цвинтарів і пам’ятних місць у Польщі, супроводжуючи юридичною підтримкою.
- сприяти розширенню зв’язків із об’єднаннями українців у Польщі та посилити їх підтримку на державному рівні.
Резолюція була одностайно схвалена учасниками круглого столу
9 вересня 2019 року
Київський національний університет імені Тараса Шевченка