Вічна пам’ять Івану Оленичу

Іван Оленич

19 Лютого 1925 – 23 Березня 2014

Іван народився 19 Лютого 1925 року в старовинному селі Радошиці на Лемківщині. Наймолодший син із семеро дітей Івана Оленича та Катерини Ленцьо. Як малому Івасеві було лиш пять літ, батько помер. Найстарший брат Стефан перебрав господаркою, а улюблений дідусь малого Івася виховав його у доброму релегійному дусі і запалив у нього гордість за українській народ. Трагедія 2гої світової війни не обминула молодого Івана, в 1942-ому році, сімнадцятьлітний Іван, опинується на невільничі роботі в фабриці машинерії в місті Бомлітс, Німечинні. Розлучений з родиною, в чужих та тяжких обставинах переживає горе та лихо тих буремних воєнних часів.

Під душпастирським впливом отця Филимона Побігушки, Іван зміцнив свою любов до церкви та свого народу, України. З щирим серцем і душею включився у життя нової родини біженців в таборі Гайденав в англійські зоні. Брав активну участь у громадському житті, скінчив курси українознавства та здобув освіту за фахом кравця. В таборі панувала злагода і порозуміння і громада жила як одна велика сімя з великою метою поширення та розвитку української культури.

В 1946 році, в таборі, на вечорницях зустрів свою маленьку Юлю. А в 1947 молоді наречені записалися виїхати до Великої Британії та вирішили розпочати родинне життя разом на чужині, ніж вертатись на Україну зі Сталінським режим мук і тортур. Одружилися і поселилися в місті Рочдель де працювали у текстильних фабриках. На чужині спочатку без знання мови життя було тяжке, але завдяки підтримки громади та відчуттям єдности, з часом, їм стало легше. У липні 1948-го року в родині Оленич народився син Володимир. Для того щоб зберегти мову і українську ідентичність, у Рочделі було створено український садочок та школу. У Лютому, 1952 р. народився син Роман, а вже у серпні 1953 р. нарородилась дочка Ірина, а, за нею, у жовтні 1956 р. народилась друга дочка Лариса. Протягом тих 10 років життя у Великій Британії – Іван невтомно працював при церкві, школі та громаді (СУБ,СУМ та церковним комітетом між іншим).

В Жовтні 1957 родина виїхала до Канади, а вже у грудні цього ж року родився син Ярослав. Від самих перших днів в Канаді родина були членами парафії Св. Миколая. На початках, Іван працював як кравець у верстаті а згодом у 1962 році відкрив власну майстерню і хімчистку. В 1974 році перейшов на постійну працю у школі, де працював аж до відходу на пенсію в 1990 році.

По приїзді до Канади п-во Оленичі включились до громадської праці, Іван стає членом Ліги Визволення України (тепер ЛУК), СУМ та 28 Травня 1961 року за ініціятивою його та Павла Харадчака, засновано Торонтонський відділ Організації Оборони Лемківщини імени композитора Михайла Вербицького. Першим головою відділу вибрано Івана Оленича. В 1974 році ООЛ переіменовано і створено Обєднання Лемків Канади в якій Іван довгими літами був членом і працівником. Іван Оленич був ініціятором збірок на поміч українцям в Польщі та Україні. Збирано гроші і висилано до українських греко-католицьких і православних церков на Лемківщині, а також окремим особам та організаціям.

Протягом всього життя, Іван працював невтомно для своєї родини і для української громади. Як батько, він був найкращий. Разом із дружиною Юлею виховали своїх дітей у християнсько національному дусі, вчили берегти рідну мову, культуру, традиції та любити і захищати все українське.

Останні роки життя, Іван разом із дружиною Юлею, з великим задоволенням прожили у пансіоні ім. Івана Франка. Іван Оленич захворів раптово місяць після своїх уродин. Провівши два дні в лікарні, нажаль, хвороба не відпустила його, а серце скучало за дружиною Юлею (яка упокоїлась в Бозі 20 Травня 2012 року). Упокоївся він у Бозі 23 Березня 2014, залишивши сина Володимира з дружиною Любою, сина Романа, дочку Ірину з чоловіком Петром, дочку Ларису з чоловіком +Девідом, сина Ярослава та онуків Михайла, Христину, Петра, Андрійку, Раєна, Лука та Артура.

Родина щиро вдячна працівникам пансіону за їхню пильність і зразкову працю та опіку над Мамою та Батьком. Івана всі будуть памятати як скромну, тиху, невтомну, теплу людину з великим серцем, яка присвятила все своє життя родині та громаді.

Вічна пам’ять Івану Оленичу!